Осінь плаче за вікном, ти ловиш краплини. У тебе безліч справ, немає часу жити. Любов приходить до всіх, та не всі її приймають...А час минає. А хто ми без любові? Роботи. Які банальні ці слова, тобі так хочеться втекти від цієї банльності, та чомусь ти все одно залишаєшся з нею на одинці...Тебе манить небо...Ти знаєш-там все інакше! Там ти знайдеш своє щастя, свою любов. Там твоя мрія, така легка, як хмаринка...Та ти все ще на землі...Щось тебе тримає, не дає полетіти, якщо й не в небо, то хоча на край світу, подалі звідси. Там всі щасливі. Ти підеш далеко-далеко за своєю мрією. Та чи знайдеш її? Ти можеш обійти весь світ, та все одно повернешся сюди, а зорі лишаються так само далеко, як твоя мрія. Питання в тому, скільки сліз тобі доведеться пролити, щоб знову ожило те, що ти вбила байдужістю. Не завжди треба далеко йти, щоб щось знайти. Хтось чекає на тебе, на твоє повернення. Головне -овернутися...