Мої думки в незвичнім плині
Мов ноти стеляться, летять
Вони сплітають павутиння
Під серця стук й дихання такт.

Все так раптова, навіть швидко
Як літній дощ в спекотний день,
Так несподівано, нестримно,
Та ні, сплановано день в день.

Зірки на небі мерехтіли
Вони спадали нам до ніг
Їм мабуть також нетерпілось,
Щоб посміхнулись ми й до них.

Я не боюсь тобі зізнатись,
Можливо в котре, хоч й тремчу,
Заглянь лиш в очі і побачиш -
Як щиро я тебе люблю!!!

Обрив. Місяць. І тихий плач.
Спогад... Сльози на очах...
Кольорові сни. Куски кохання.
Серце на частини від страждання
Падіння. Море. Каміння. Крик.
Бажання жити... Стон...
Ще два дня до похорон.
Ранок. Обід. Вечір. Ніч. Пітьма.
І сон не сон. Перед очима лиш вона
Стоп. Тиша. Хвиль прилив
"Їй бути на небі і одній???!!! Не відпущу"
Зірвався вниз... Обрив...
До себе кликала її душа.
Мить. Шепіт "я з тобою!"
Кохання й кров знесло водою...
Море. Сльози. Крик. Прощання.
Земля і небо... Боротьба на вік.
Нічна пітьма. Шум і вода. Він і Вона...
Не повернути їх ніколи!!!!!!!!!!!!!!!!