” Хочу, щоб ти знав: я любила, люблю і в глибині душі буду любити завжди, щоб не сталося! Пам’ятай це!!!

Я відчуваю, що ти віддаляєшся. Через це мені боляче. Не знаю, як я зможу жити без тебе, і чи зможу?! Коли ти далеко, велика частина мене гине, вона ніколи не відродиться, як промінь сонця зранку. Ти потрібен мені, як подих свіжого повітря. Завжди. Без тебе я гину. Ти – це моє серце, мої душа і тіло.

Мені боляче. Цікаво, чи потрібна я тобі так, як ти мені? Мій розум не слухає мене, розбивається навпіл, губиться в тінях темряви. Я загубилась, мені страшно. А якщо ти не відчуваєш до мене того, що відчуваю до тебе я? А якщо ти з часом забудеш мене? Я боюся. Боюся за своє щастя. Бо вважаю, що воно  - це ти.

Я зникну, щезну назавжди з твого життя, якщо ти цього захочеш. Я так часто хочу навчитись читати твої думки, хоча б на мить, щоб відкрити усі темні питання для себе, нарешті перемогти свій страх.

Допоможи мені, я хочу знати, що ти – це людина, яка розуміє мене, радіє зі мною, хворіє, відчуває біль і ніжність моєї душі. Та чи хочеш ти цього?! Я не можу знати точно.