Заплакал дождик за окном
Пришла пора осенней грусти
Кружась безжизненным листом
Ушла любовь из нашей жизни...

Я хочу зустріти того з яким судьба звела лиш раз. А в пам'яті він в мене весь вільний час. З ним приємно так було, відчувати солодкий запах його. Зустрілись ми в тій маршрутці вночі, в якій він уступив місце мені. Він сміявся наче мале диття і в мене було таке дивне відчуття, наче він моя судьба. А потім він вийшов там де я і так дивився на мене наче влюбився та трошки поглядом лякав, він наче мене роздівав, чарував, хотів сказати щось та чомусь не сказав. Він йшов дивився і просто мовчав. А я тремніла сказати хоть щось хотіла та ненаважилась, незуміла. Сховала очі і пішла вперед і дивно-дивно усміхалась, я наче в нього влюблялась. А потім наші стежки розійшлись і розійшлися ми, можливо й назавжди. Чому ж ми побоялись, що хотіли не сказали, промовчали. В душі вже хотілось кричати але страх заставив мене мовчати. Ну де ж ти любов моя, судьба нас ще раз не звела, тому я хочу знайти тебе сама!!!