Здається, все пропало…А взагалі – що було щось? Що було? Тільки поцілунки! І все!

Ні…Ні! Кому я брешу?! Були ще почуття…

Боляче…Бо у тебе щось забрали…Вирвали…те, що було у серці…те, що змушувало  його битися…А зараз відчуваєш пустоту…безодню…безодню там, де колись була любов…бажання…пристрасть…

Так, ми хотіли одне одного…але душею…просто бути поряд…лежати, обійнявшись, і мовчати, відчуваючи думки одне одного…Слова були зайві! Ми насолоджувалися поцілунками і обіймами…і цього було досить! Не хотілось ні спати, ні їсти, знаючи, що тебе нагодує кохання.

Боляче…Бо те, чого я найбільше боялася, сталось. Але найгірше, що зрозуміла, це занадто пізно…Аж тоді, коли все закінчилося…Ні! Кохання не закінчується! Вона навіть не вмирає! А залишається в серці назавжди! Зникає пристрасть…і бажання…бажання бути разом…стояти у двох…у тиші…у німій тиші…лишається біль і страждання!...

Але чому? Чому так важко? Все ж скінчилося! Все! Ми більше  не разом! Але навіть немає сил на нього подивитись…Болить…болить там, де колись був він…у серці…Це схоже на те, коли лізеш по канату і, майже діставшись вершини, падаєш, бо його хтось обірвав! І наскільки було приємно було підніматися вгору, настільки боляче і страшно падати вниз…падати довго-довго…бо дна нема! Як нема кінця у кохання! Воно вічне…воно назавжди залишається у тобі…Тільки він уже не біля тебе!...

Боляче…боляче, коли розумієш, що не можеш розлюбити!..

Автор:  Жамелі