Через вікно, пробившись до кімнати Вмирає промінь світла на підлозі, І день втікає, місто хоче спати, Роняє кран свої холодні сльози... Про що він плаче, я не хочу знати Себе ділю на дві криві частини Одну могла б тобі подарувати Якби хотів ти тої половини... Йду мити руки від червоної помади І змушую навзрид ридати кран Себе питаю задля чого ради, Міняю вкторе правду на обман?? Всі ролі міряю, дивлюсь на себе в дзеркало Та в жодній з них надовго не утримаюсь І буду завжди чесною й відвертою Не стану матір"ю, коханою, дружиною... Хоча...Змогла би... Та чи дочекаєшся?? Чи варто вірити, надіятись, страждати? Я все боюсь, а ти чомусь вагаєшся Ніхто із нас не зможе покохати... Моя душа відверта і сполохана Як і в дитинстві вперто в себе вірю, Я плачу не тому що я закохана, А що кохати взагалі не вмію...
