Солодкий подих небес, П’янкий черешень аромат, Кохання – диво із чудес, Цвіте і квітне, наче сад. Любов нам серце зігріває, Веде у далечінь, у даль, Чарівна мить те сяйво відкриває. Від якого розбивається печаль. Це те, чого не всім дано пізнати, Це справжнє, чисте, щире почуття, Але воно є незахищеним від втрати, Як незахищене від неї і життя. Втрачай, тому що ти кохаєш, Кохай, бо можеш втратити усе, Усе, що маєш, - забуваєш… Нехай кохання радість принесе. Лиш відчувай, люби, радій, Реалізовуй сподівання, А про журбу ти думати не смій, Хоча це не просте завдання. Любити – не складно, нелегко – забути, Любов будується з емоцій, а не слів, Її потрібно лиш відчути, Але коли? – Коли річка виходить з берегів, Коли ліс шумить і не стихає, Коли видніє блиск роси з полів Далеких, широких, як небо безкрає… Коли приходить пора золота, Коли сніжок пухкий землю покриє, Коли ніжність з’явиться та, Що двері до серця відкриє. Тоді ти полюбиш, тоді покохаєш, Борися за це, не здавайся, Можливо, і щастя, і горе пізнаєш, Але йди вперед, не озирайся! Адже кохання – шлях до мети, І кроків назад тут бути не може, Ти зумієш його пройти, Божа ласка тобі допоможе. Пам’ятаймо: любов – це святе І душевним теплом зігріте, Жоден снігопад її не змете, Бо не в’януть вірного кохання квіти…
0
