|
Як же важко іноді мовчати,
Душу рвати на шматки.
Сльози жадібно ковтати
І іти іти іти....
Позабути час і відстань
Йти в нікуди і лишити слід
Втоми й болю на лихім узбіччі
І карати вічність за химерні сни.
Скільки крику в многоголоссі тиші
Скільки жаху у людських очах.
Серце б"ється все тихіше
Скільки крові на твоїх руках?
Що зробив ти в цьому світі?
Де любов твоя і доброта?
Ти шукаєш тільки чорну тишу
І не чуєш галасу в стулених вустах.
Ми ховаєм душі за міцним бетоном,
Закриваємо свої палкі серця
І не маєм страху над законом
Ми крокуєм в сіре майбуття.
Світло у кінці тунелю--
Чи можливо це?--напевно, так!
Тільки годі вже дивитись в стелю,
Бо інакше нас чекає крах...
| 
