Котилась сльоза, обпікаючи шкіру, І сердце у грудях стискалось від гніву, У прірву реальності душу кидає, І щастя примарне у щент розбиває. Не склеїти те, що розбилось на друзки, Не втішать словами найкращі подружки, Бо зрада є те, що забути не можна, Пробачити це, є душа неспроможня.. І все що приємне пам'ять ніби стирає, Годинник стоїть, він зі мною чекає... Хай буде, що буде, бо потім нема. Від хвилі замотності йде кругом голова. Ненависть образа застигли в очах, А надія на щастя приходить лиш в снах....
0
