1000…2000…3000 кілометрів відстані, ми не бачимо один одного, не чуємо наших голосів. Лише літери об’єднують нас. Дивно та водночас сумно мені, я не можу тебе побачити ніяк, нас розділяє відстань. Коли ти сумуєш, мене немає поруч, коли тебе болить щось, я тебе не пожалію. Страждання, смуток, як я цього не люблю, Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ і більше нікого. Чому запитую себе? Не знаю…Єдина людина для мене , ЦЕ ТИ! Я тебе розумію, коли читаю твої рядки, я сміюсь, радію і захоплююся ними, правильніше, як ти думаєш та висловлюєш свої думки про це все. Я захопився тобою колись, але тепер зрозумів Я ТЕБЕ КОХАЮ!!! Але ти так далеко і я нажаль не можу передати тобі своїх почуттів. Відстань 3000…2000…1000 кілометрів. Та я сподіваюся, що ми зустрінемось обов’язково, бо надіюся так як і ти, що ми кохаємо один одного, нам перешкода лише далечінь.
В саме яблучко!!!Вірніше в саме..серце! Читаю, страждаю, впізнаю себе в кожному слові, в кожній букві, в кожному рядочку! Плачу, відчуваю біль! Але що зробиш, таке життя. Хтось розкинув дві половинки одного цілого по всій планеті, тепер важко тим, хто дуже далеко один від одного!!! А я так ненавиджу відстань!!!!
0
