Що робити, якщо кохання таке сильне, але без надії????????
Таке кохання буває, напевно, один раз в житті… Усвідомити, що моє серце, моя душа є лише його і я – належу тільки йому. Зрозуміти, що полюбила його на все життя. Бути найщасливішою, коли він поруч, і не навіть не хотіти думати, що чекає завтра. Не соромлячись, спостерігати за кожним його рухом, подихом, поглядом, - і бути від цього безмежно щасливою, що він біля мене, що він – мій. Тішити себе спогадами про найкращі хвилини, проведені з ним, плакати від кожної думки, як він там, без мене, коли між нами сотні кілометрів. Не жити без нього. Він – як повітря, як світло. Він – мій наркотик, джерело енергії для мене. Навіть не хотіти думати, що він може зрадити. Зрадити йому, і зрозуміти, що ріднішого за нього в немає. Так марити прекрасними дітьми від нього. Не мати сил слухати музику, дивитися романтичні фільми, через сльози, хвилювання. Ось така любов… без надії … з нескінченними стражданнями. Думати за нього кожен день, кожну хвилину. Знаю що вона буде в мені вічно, але не знаю, скільки ще мучитися, чекати кожного його дзвінка, черговий раз подзвонити самій. Бачити перед собою чорну стіну, не могти зробити ні кроку в перед. Відчувати біль в серці, в душі. І знову сльози… Не тримати на нього жодної образи. І думати за нього - і знову стає легко і, боляче водночас. До нього такого я ще не відчувала. Хто я для нього? Він – для мене все. Не мати сміливості запитати його «Що він думає про мене?» і бути для нього всім. Любити його і знати, що більшого кохання йому ніхто не дасть. Любити його нізащо, просто так. Любити, любити, цілувати, дивитися в очі. Більшого щастя немає. Писати про це і плакати і мати піднесену душу водночас. Бачити його у снах і бути від цього щасливою. Іти йому на зустріч, невідчуваючи навіть землі: іти, як по небу. І впасти перед ним, і скотитися каменем вниз. Цінувати в ньому все, не бачити жодного недоліку. Боготворити його. Бути в його обіймах, і хотіти, щоб ця мить стала вічністю. Кохання з ним – почуття переповнюють, це не просто секс, це – любов, з найніжнішими почуттями, це – одне ціле двох половинок, інших таких не буде, і ніхто їх не замінить. Що мені робити? Як дальше жити. Ми разом і окремо вже рік. Як мої почуття до нього не стихають, кохання, яке в моєму серці, кричить, рв’еться, хоче до нього, так, як чайка без моря, птах без неба. Я знаю, що любитиму його вічно, вічно, ціле життя, я життям заплачу за нього. Віддам все що маю. І почуття в мене до нього які були, такі залишилися, найпрекрасніші, хоча я від них страждаю.
радили мені піти злити на віск,розпитати чи він моє то єдине!та я ненаважилась,мені здається якщо я недаю про себе знати йому то йому від того краще,він мабуть так і хотів щоб ми розійшлись ото я дала собі і йому спокій,відпустила і змирилась,нехай небуде ні по твоєму ні по його а як Бог пошле вам двом.якщо то не та людина то ти непритягнеш.Якщо то та то сама прийде і скаже що ти йому потрібна,звичайно я чекаю на нього що він нарозумиться може подумає згадає,але якщо дойшло до такого то нічого незмінеш,має бути не так печально і не так трагічно в коханні.я собі сказала що якщо не він буде за чоловіка мені,то перший ліпший і з багатшою брамою ніж в нього,тобто неполюбві,любити я нехочу це для мене дуже тяжко я нікому більше недовірюсь з своїми почуттями,окрім ного канешно,не полюблю тай годі мучити себе,залишається теплий спогад наших приємних днів і нехай воно так і буде.а якщо він вернеться до мене .то, я зайду до нього додому тільки як невістка!
0
