За окном дождь.
Это наверно сльозы твои.
Ты плачешь, бо нет любви,
Любви к тебе.
Ты влюбился и это хорошо,
Ты влюбился в меня это не хорошо.
Бо не люблю тебя я.
Не хочу , чтоб ты мучался,
от любви этой мучился.
Для меня ты всиволиш друг.
И быть больше я не могу.
Видеть боль твою не могу.
Прости меня.
Я не люблю тебя

Любов....скільки слів про неї сказано, а разом з тим не сказано нічого, бо як би чудово про неї не говорилося і якби огидно про неї не розказувалося, вона така, яка завжди буде і є тою, котра ніколи не існувала…. тільки любов може підняти до вершин раю одночасно кидаючи у прірву пекла. Тільки вона може так солодко захоплювати у свій полон наш розум та безжалісно жертвувати буденним реаліям нашу душу, сп’янілу від щастя, яка нарешті знайшла своє пристанище та разом з тим приречена вічно блукати у пошуках спокою. Тільки любов дозволяє нам бути милосердними, отравлюючи наше життя жорстокістю. Торкаючись нашого серця любов змушує битися його сильніше, завмирати а іноді зупиняти на завжди…..
Тільки любов вміє так ніжно вбивати….Тільки Вона нам дає крила, а потім штовхає у невідомість…а далі хай там що буде….аби тільки кохана людина завжди була поруч…