Бють на вежах опівночі дзвони,
Догораэ зірка, мов свіча.
Дивно, є людей мільйони,
А мені тебе невистача...

Б'ється серце, мов в неволі птиця,
Рветься все до тебе в далечінь.
Знаєш, ти мені щоночі снишся,
А на ранок сон зникає наче тінь.

Все знмкає й знову у реальність
Повертаюсь я зі своїх мрій.
Може мрії і надії це банальність,
Та ніщо не може вбити цих надій.

І я знаю, більше вже не можна,
Бути вязнем своїх почуттів,
Та приходить ніч й моя клітина кожна
Хоче повернуть до любих снів...

Вже відбили свою зміну дзвони,
Догоріла зірка, мов свіча...
І чому, де є людей мільйони,
Лиш тебе мені невистача???