І знову цей жахливий день. Сонце знову світить не для мене, не для мене ті ніжні слова, ті солодці поцілунки, ті палкі обійми, що даруєш ти, можливо, іншій…Невже тільки в мене жахливе життя, такі невиспані ночі із заплаканою подушкою вранці, мрії, які, здається, вже ніколи не стануть реальністю?

Коханий, милий, жаданий. Я чекаю тебе щоночі, але тебе немає. Можливо, ти далеко, і нас роз’єднує дорога, мільйони кілометрів, які я ненавиділа б за те, що вони вкрали тебе у мене, а може ти зовсім близько, майже поряд…

Моє життя тримається на невидимій волосині, яку можна обірвати, не докладаючи зусиль. І тільки ти, єдиний, з’явившись у моєму житті, можеш усе змінити.

Я кохаю тебе, не знаючи, хто ти. Я ладна кричати це тисячі разів, аби знайти тебе у цьому жорстокому і холодному світі. Я хочу зігріти тебе своєю любов’ю, розтопити цей лід, який заважає бути нам разом.

Ти часто снишся мені, ніби ми з тобою гуляємо, і ти кажеш, що кохаєш мене, що ми завжди будемо разом, сильно обіймаєш і палко цілуєш… Але все закінчується, як тільки я промовлю: “Хто ти?” Я прокинулась… Я проклинаю той день, коли зрозуміла, що самотня, що мені холодно без твоїх обіймів. Ти так часто приходиш до мене уві сні, та той сон швидко закінчується, а так хочеться, щоб це було насправді і тривало довго-довго, а ще ліпше – ніколи не закінчувалось. Але що вдієш – доля жорстока, і у неї свої правила гри. Вона покидає тебе, і ти мусиш із височини мрій падати у безодню, на мокрий від сліз асфальт. Та чи видужаю? А їй байдуже, їй можна все, бо вона доля! Можливо, все завтра вона зведе нас, і ми зустрінемось, і ніхто й ніщо вже..не розлучить нас. Я чекаю цього моменту. Щастя, де ти? Я чекаю тебе..

Від тих, хто кохає і чекає.

Для тих, хто шукає і знайде.