Четвер, 2024-03-28, 15:20:23
Love is...
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас Гість | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » КОХАННЯ! » Чи існує КОХАННЯ????? » Кохання
Кохання
rydavaДата: Четвер, 2008-03-06, 12:01:43 | Повідомлення # 1
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 1
Репутація: 0
Статус: Offline
Кохання велике почуття, згодні?

aca
 
НезнайомкаДата: Середа, 2008-04-09, 22:52:21 | Повідомлення # 2
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 18
Репутація: 2
Статус: Offline
Т А К !!!!!
Кохання......дивно, яке малесеньке слово може містити у собі такий глибокий зміст. Як гармонійно можуть поєднуватись у ньому і радість і смуток, неймовірне окрилення і в той же час нестерпні муки.Як йому легко вдається піднести нас вище хмар, а вже за якусь мить воно може спалити до тла.
 
Love_AcidДата: Вівторок, 2008-06-03, 15:11:49 | Повідомлення # 3
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 6
Репутація: 1
Статус: Offline
Незнаю...напевне більш величніше почутя це батьківство..Хоч і воно народжується від кохання...такшо тк що ми називаємо коханням істинно щось величне і піднесене... rolleyes tongue
 
КувшынкаДата: Вівторок, 2010-08-31, 10:34:33 | Повідомлення # 4
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 1
Репутація: 0
Статус: Offline
Той, хто ніколи не кохав не може говорити про кохання... до недавнього часу я була впевнена що не дозволю собі закохатись. Адже від кохання тільки проблеми, біль, вічні переживання. Я вважала, що головне бути коханою, а любити самій... це не обовязково... можна звикнути, поважати, любити як друга, брата... але так було лише до недавнього часу.
Симпатія... так це почуття я розуміла і підтримувала... я відчувала симпатію до своїх колишніх, до друзів. До друзів...
А ви вірите що дружба між хлопцем і дівчиною можлива? А я вірила.. ні правда! Я була впевнена що хлопці завжди кращі друзі ніж дівчата. Можливо це і правда, але не варто бути дуже близькими друзями.
Та коли починаєш присвячувати одній людині весь свій вільний час, часто дивитись в очі, триматись за руки... щось дивне починає відбуватись... це дивне відчуття, "метелики в животі".. хм... а потім, починає підводити серце: по бється в шаленому ритмі, то раптом чогось завмирає... і щемить, коли його нема поряд... дивно правда? Я не хотіла вірити в те що закохалась... я переконувала усіх, а в першу чергу себе, що це лише ДРУЖБА, дружня підтримка, не більше... але дивна якась виходила дружба... я жити не могла без його голосу, посмішки, милих очей... я ревнувала його до всіх: колишньої, моїх подруг, навіть до незнайомок, на яких він деколи поглядав...
От тільки одна проблема... для нього то була тільки дружба... а я – тільки закохана дурепа, яка завжди поряд... а що про мої почуття він знав, то я в цьому майже впевнена... він можливо і намагався відповісти взаємністю, але... от і тягнулося все якось так... більше запитань ніж відповідей... стосунки, які не можна описати ні одним знайомим мені словом... друзі? Уже не зовсім? Кохані? Теж ні? Напевно просто, як колись влучно сказала моя подруга, близькі люди... хоча, і це не зовсім точно...
Я кохала, а він – ні. Проте він мене і не відштовхував, а я не особливо і набивалася... подруга, так подруга... я вирішила, що кохатиму мовчки... відповість – добре, а ні.... ну якось проживу і без нього, можливо час щось змінить...
А потім... потім... якось так вийшло..."И как-то оно так сложилось, что рука соскользнула, голова опустилась на плечё, лица обернулись друг к другу. И дружба полетела ко всем чертям". Тепер він точно знав мої почуття, однак і знав те, що я не кинусь йому на шию просто так, що ніколи не зможу бути "запасним варіантом". А я б не змогла... хіба це можливо? Знати що коли коханий не з тобою – він з іншою, і він... ЩАСЛИВИЙ... гордість? Ні... просто людська достойність... так я кохала... але хіба я не маю право на щастя??? Невже мене неможе хтось покохати?
І я вирішила, що варто забути... та хіба це так легко... серце і далі щемить... особливо коли він поряд... однак він теж певно вирішив, що не варто давати мені хоч якусь надію, і...почав зникати... ми менше спілкувались, він перестав писати, дзвонити... І воно ніби і все гаразд, але...
Я плакала... однак перша не дзвонила... я розумію, що в нього уже певно є дівчина, яка теж його кохає, і яку точно кохає він... але...
Я думала, що розповіді про кохання, про те як важко забути – це все роздуті історії, людей яким більше нічим зйнятись крім того, що жаліти себе нещасних, або придумувати собі неземні почуття...
Як виявляється, помилялась... Я не люблю себе жаліти, і вже тим більше не люблю самообман. Я реалістка. Однак, люблю.... забути не можу... він у снах... його номер у телефоні, сторінка в інтернеті... а тут ми були РАЗОМ, а про це він мені говорив... він у всьому!!! Це заважає...
Я знаю... точніше сказати ВІРЮ, що і це колись мине, адже час стирає память, притуплює почуття...
Чи жалію я про те що він БУВ? Ні. Ніколи. Тепер я знаю що таке кохання... він багато чого мене навчив... навчив завжди вірити у себе, бути сильною, навчив радіти кожному дню, навіть якщо завтра все буде по іншому, навчив радіти дощу, полюбити вечірню прохолоду, навчив сміятись, коли до болю хочеться плакати, навчив мовчати, навіть якщо в душі ураган... от тільки... тільки щасливою бути не навчив... АЛЕ НІ!!! Я була щаслива!!! Ті короткі дні Я БУЛА ЩАСЛИВА!!!! Я знала... розуміла... однак була дійсно щаслива...
Я кохала... тому тепер можу говорити про кохання...
Навіть якщо кохання приносить нестерпний біль, кохайте і будьте коханими, бо кохання несе і щастя... трепет душі... воно робить нас кращими: для себе і для світу...
 
Форум » КОХАННЯ! » Чи існує КОХАННЯ????? » Кохання
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

 
Copyright MyCorp © 2024
Сайт управляється системою uCoz